Образи твору життя це сон
Твір на тему: «Життя – це сон» за однойменною п’єсою Педро Кальдерона
Педро Кальдерон вважається засновником нового літературного жанру: релігійно-філософської драми. У своїй п’єсі «Життя — це сон» він проявив себе ревним католиком, адже наголошував на зверненні бажань та прагнень людини до Бога, на необхідності упокорення людської гордині та інших негативних рис.
Людині, на думку драматурга, тільки здається, що її бажання та воля здатні якось змінити її долю, а насправді люди абсолютно безпорадні перед Божою волею. Тому життя людини ілюзорне і примарне, воно подібне до сну чи театру, а ніяк не реальності. Єдине, що залишається людям, — це приборкати свою бунтівливу вдачу і прийняти визначену наперед долю.
Очевидно, для драматурга важливо було показати, що життя на кшталт сну допомогло головному герою драми Сехісмундо морально очиститися. Усвідомивши, що все, чого можна досягти і отримати шляхом насильства примарне, герой збагнув, що насильство й зовсім зайве, що сприяло вибаченню ним батьків. Зробивши це, Сехісмундо дивовижним чином досяг слави і влади, про мізерність яких він ще донедавна розмірковував.
Драма Кальдерона наскрізь алегорична, тому взаємини між Сехісмундо і Басиліо можна вважати ідеальною моделлю взаємодії між людиною і Всевишнім. Окрім алегорій, у своєму творі драматург використовує тонку іронію, ще один поширений для доби бароко літературний прийом. Достатньо згадати поведінку Сехісмундо при першій появі у палаці, коли принц мало не збезчестив Росауру, погрожував Астольфо і викинув з вікна слугу. Це доводить, що в чіткі розрахунки можуть закрастися помилки, іноді досить небезпечні, як похибка в гороскопі, через яку король ледь не згубив свого сина. Сліпий через свою непохитну віру в знамення, Басиліо просто забув, що за християнським вченням світом править Боже провидіння, а ніяк не зірки:
«Ніхто не може долі відвернуть,
Бо все, як визначено, так і плине;
Те, чому буть, того нам не минуть,
І станеться, що статися повинне».
Водночас драма «Життя — це сон» — це соціальний твір, в якому становлення особистості головного героя, його моралі і власного «я» відбувається через усвідомлення людиною своєї відповідальності перед іншими. У своїй драмі автор запропонував якщо не програму формування ідеального короля, то принаймні повчальну картину його розвитку і самовиховання.
Філософські ідеї, які озвучують персонажі твору, втілені через уподібнення реальності та ілюзії, через зіткнення свідомості та підсвідомості. Через образ сну Кальдерон розкриває цілу низку тем. Це відносність життєвих цінностей, вини і спокутування, батьківського та васального обов’язку, честі та милосердя, волі і швидкоплинності часу, які тісно переплетені у драмі.
Персонажі твору — носії певних ідей автора. (Провідний мотив твору — трагічний хаос життя, неможливість протистояти долі і небажання миритися з цим. Ідея твору «Життя — це сон» — гірке розчарування в житті. Усі герої п’єси Кальдерона допомагають розкрити ідейно-художній зміст драми. Кожному відведена особлива роль.)
Роль основних персонажів у розкритті ідейно-художнього змісту твору.
І.7. дослідники вважають останньою, завершальною ланкою в історії іспанської класичної драми. Вона являє собою найвищий злет драматургії європейського бароко в цілому.
II.
Басіліо. (Басіліо — король Полонії. Намагається вибрати гідного спадкоємця, якому можна було б передати корону Полонії. Він розкриває ідею освіченого монарха, яку підтримує письменник. На думку Кальдерона, правитель повинен спрямовувати свою владу не на помсту, не на розпалювання міжусобиць — політичних чи національних, а згуртовувати співгромадян навколо ідеї державності. Басіліо — один із головних персонажів, який сприяє еволюції Сехісмундо.)
2. Сехісмундо (Сехісмундо — син Басіліо, принц Полонії, якого ув’язнює король, щоб уникнути здійснення пророцтва щодо майбутнього невдалого правління сина. Сехісмундо усвідомлює себе як особистість і осмислює свою роль у житті та сенс людського буття. У творі відбувається моральне переродження принца із звіра в людину. Це є кульмінацію твору. Сехісмундо стає іншим. Він розумний, гуманний, духовно багатий. Цей персонаж допомагає зрозуміти ідею твору. Заперечуючи шлях бунту, Кальдерон спрямовує людину придушувати в собі егоїстичні пристрасті й закликає до перемоги над собою, до розуму і поміркованості в діях — ось той напрямок, у якому має розвиватися людина).
3. Естрелья. (Інфанта, племінниця Басіліо. Цей персонаж уособлює покірність долі: вона готова стати дружиною Астольфо, якщо на це буде воля короля. Вона навіть не думає про те, що можна щось змінити у власній долі самостійно. І хоча дівчина не позбавлена емоцій (дорікає Астольфо за те, що він думає про іншу жінку), на бунт не здатна.)
4. Клотальдо. (Начальник варти Сехісмундо. Людина, для якою найвищою цінністю в житті є честь. Він служить державі, і нічого не зможе змусити його забути присягу, зрадити. Для нього честь і виконання обов’язку — на першому місці в житті. Прощаючи свого колишнього охоронця і наглядача, Сехісмундо усвідомлює поняття честі й обов’язку).
5. Росаура. (Росаура — знатна дама — сильна і смілива, пристрасна і ладна боротися за своє кохання. Вона сприяє духовному переродженню принца, який ненавидів увесь світ, а після зустрічі з нею став людянішим. З нею в п’єсі пов’язана тема кохання.)
III. Висновки. (Кожен герой допомагає у розкритті проблематики та головної думки твору. У драмі показано еволюцію образу Сехісмундо, її причини і наслідки. Кожен з основних персонажів так чи інакше допомагає принцу стати іншою людиною, зрозуміти суть життя.)
“Життя є сон”: аналіз п’єси Кальдерона
«Життя є сон» («La Vida es sueco») – «комедія» Педро Кальдерона. Була поставлена у 1635 р Опублікована в «Першої частини комедій» Кальдерона 1636 р.
Драма Кальдерона сходить до «Повісті про Варлаама і Йосафата», в свою чергу трансформувалися в християнському ключі життєпис Будди. Побоюючись гороскопу сина, цар укладає принца в вежу, з якої той, однак, виходить на свободу і пізнає суєтність буття і справжню свободу – свободу духу. В Іспанії в XIV в. Хуан Мануель в «Книзі про стани» з’єднує цей сюжет з мотивом «сплячого, який прокинувся і не може відрізнити сну від яви»: людину присипляють, переносять до палацу, де з ним поводяться як з принцом, а потім повертають на колишнє місце. При складанні генеалогії героїв п’єси автор, ймовірно, користувався романом Суареса де Мендоси «Eustorgio y Clorirena, historia moscovica», що відбив події смути в Московському царстві (таким чином, діючі особи «комедії» в числі історичних прототипів мають Басилио – Василя Шуйського, Сехисмундо – польського короля Сигізмунда III, а Астольфо – королевича Владислава).
«Життя є сон» Кальдерона прийнято вважати зразком специфічного типу «тематичного побудови» тексту, характерного для XVII ст. в цілому і іспанського театру зокрема. Смисловий центр дії становить якась тема-ідея (А.А. Паркер) – в даному випадку вона винесена в заголовок п’єси – і все повороти сюжету, мотиви поведінки персонажів і навіть їх характери працюють на найбільш повне розкриття цієї ідеї. Тема ця, поряд з темою «весь світ – театр», є одним з найбільш популярних загальних місць епохи бароко. Ключем до символічного плану п’єси зазвичай називають «міф про печеру” Платона. У сьомій книзі «Держави» розповідається про людей, які все життя проводять у темній печері, в яку проникає лише вузький промінь світла. Вони повернені до джерела світла спиною і не можуть озирнутися через сковували їх ланцюгів. Звикнувши приймати за дійсність гру тіней на стіні, вони відмовляються вірити своєму побратиму, що побував на волі. Тому, коли Сехізмундо на початку п’єси виходить з темної вежі в звіриних шкурах і ланцюгах, зрима відсилання до античного тексту негайно задає алегоричне прочитання дії. У цьому контексті падіння Росаури з коня, наприклад, має бути однозначно прочитано як знак її гріхопадіння. Разом з тим, алегоричне значення ланцюгів на Сехізмундо близько до платоновскому, але вбрання зі звіриних шкур надає їм новий відтінок: ланцюги символізують пута плоті і земного існування, а шкури – звірине єство людини. Тьма, навколишнє героя, в повній згоді з Платоном, означає неосвічений розум.
Шлях Сехізмундо – шлях пізнання ілюзорності земного буття: потрапивши вперше до палацу, він веде себе відповідно до своєї звірячої натурою, для нього немає іншого закону, крім його бажань. Апогеєм «звірств» Сехізмундо стає безглузде вбивство слуги, якого він кидає в море, тільки щоб показати, що він сміє це зробити. Повернений в вежу, герой усвідомлює хиткість кордону між дійсністю і сном, ефемерність земного існування, і знову стаючи принцом він прагне поводитися так, щоб було не страшно прокинутися.
Інші персонажі п’єси «Життя є сон» Кальдерона доповнюють і поширюють аспекти теми, заявлені в образі головного героя. Не тільки пристрасне, тварина початок приводить людину до помилок: Басилио, що покладається на один тільки людський розум, помилився і згрішив нітрохи не менше Сехізмундо, яка вперше потрапила до палацу. Керуючись одним тільки гороскопом, він прирік свого сина на тваринне існування, забувши надзвичайно популярну в ту епоху формулу: «зірки вказують, але не беруть верх», що означала, що людина, завдяки дарованої йому свободу волі, може боротися з несприятливим розташуванням зірок. І дійсно, пророкування зірок повністю збувається, але сенс його виявляється протилежним тому, який побачив Басилио, що не згадав про те, що світом правлять не зірки, а Божественне Провидіння.
Росаура, чия доля багато в чому паралельна долі Сехізмундо, поширює і розширює трактування земного, ілюзорного існування. Ця дама нітрохи не звіроподібного, але вона – полегла жінка, одягнувшись чоловічий одяг і намагається самовладно, своїми силами змінити долю. Звичайно, обраний нею шлях хибний, але, проходячи його, вона вносить дуже важливий відтінок в смислове палітру п’єси. З нею в драму входить традиційний для іспанського театру епохи бароко мотив боротьби за любов і щастя, крізь призму якого ледь не автоматично переломлюється реальність на підмостках. Це означає, що глядачами тієї епохи ця лінія дії, який би штучної вона не здавалася нам, сприймалася як «жива» і «життєва». До того ж, в знаковому і умовному світі іспанського театру, фінал історії Росаури слід визнати щасливим. А значить, цією лінією Кальдерон показує, що мріяти треба і іноді не страшно навіть повністю віддатися сну. Хоча життя – це сон, але для сплячого вона абсолютно реальна і іншої реальності він не знає.
Досить жорстокої демонстрацією того, що трапляється з людиною, що побажали ухилитися від сну життя, стає доля слуги Кларін: вирішивши поспостерігати за тим, що відбувається з боку, уникнути участі в подіях, він негайно гине. Життя дане людям тільки як сон, і щоб жити треба мріяти.