Малина лікарська рослина реферат для 2 класса

Доклад на тему Малина 2 класс (описание, где растет, свойства, виды) сообщение

Бусинки красные свисают, из кустов на нас глядят. Очень любят бусы эти, дети, птицы и медведи. Прочитав эти строки, можно догадаться, что речь пойдет о малине.

Каждый человек лечил свою простуду при помощи малинового варенья. И это понятно, так как это растение использовалось в лечебных целях на Руси давным-давно. Остались записи наших предков, где говорилось, что малина лечит не только простудные заболевания, но и сердце. А сок помогает в жаркую погоду охладиться.

Малина представляет собой кустарник, высота которого может достигать около полутора метров. Корни обычно деревянистые, стелющиеся по земле с надземными побегами. Стебли круглые с тонкими откинутыми назад колючками. Если вглядеться внимательно в листья, то можно заметить, что они в основном непарноперистые, состоящие из 5-7 листочков. Цветет белыми цветками с начала июня до конца осенней поры. Когда цветение уходит, образуются ягоды красного цвета. Данный кустарник встречается в местах, где повышенная влажность, обычно в лесных массивах. Малина, растущая в лесных массивах более мелкая, чем садовая, но бывает намного слаще. Особенно любит эти ягоды медведь.

В народной медицине отвар из листков применяют для полоскания горла, а из засушенных листочков готовят раствор, чтобы делать примочки на раны. Помимо того, плоды малины используют для улучшения аппетита, как противорвотное средство и очень хорошо помогают производить отхаркивающие действия при заболеваниях бронхитах. Лекарства из малины используют вместо аспирина в роли болеутоляющих средств при зубной, головной, суставной и мышечной болях, возникших вследствие воспаления. Также в этом растении содержатся вещества, стимулирующие выработку инсулина в поджелудочной железе. Самым распространенным сорт, растущий в садах, является Новость Кузьмина. Для любителей садоводческого дела наиболее распространенным является ремонтантная малина, которая может давать плоды на двухлетних и однолетних побегах.

Вариант №2

Малина была известна всем только по своему дикому виду грекам или римлянам. Они ходили специально в лес для того чтобы ее набрать. После этого они ее варили и делали отвар. А потом данным отваром лечили различные заболевания. Кроме этого малина помогала от укуса змеи. Также малина и сегодня процветает в лесу и чувствует себя превосходно. Начинает цвести в июне, а вот ягоды появляются только с июля по август.

В ней присутствует огромное количество различных витаминов, которые так нужны организму человека. Кроме этого она является сосудоукрепляющим средством.

Расти, она может на всей территории России, а также и на других территориях. Первым малиновый сад развел Юрий Долгорукий еще в семнадцатом веке. На одном стебле располагается около семи листьев. Листья имеют овальную форму. Цветки у малины белые, а еще у них имеются тычинки и пестики.

Малина чем-то похожа на костянку, вот только плод у малины намного больше и сложнее. Кроме этого красного, она еще может быть оранжевой, светло-розовой, бордовой, желтой или даже черной.

Часто ее могут называть пионером, а все, потому что она может вырасти даже в тех местах, в которых другие кустарники появятся намного позже. Она может появиться даже в выгоревшем месте и при этом чувствовать себя комфортно и удобно. В некоторых местах малину можно встретить даже возле болота.

Кроме этого малина еще разделяется на некоторые группы:

Оказывается, в саду малина намного больше, чем в лесу, да и собирать ее намного удобнее и проще. Вот только аромат у лесной малины намного ароматнее, чем у садовой. Кроме этого у нее больше различных лечебных свойств.

Из малины получается прекрасный и очень вкусный компот, сироп, варенье, желе или повидло, а также десерт. Еще вы можете приготовить из малины вкусный и питательный салат. Кроме этого при помощи малины можно даже потерять несколько лишних килограммов.

Если вам ничего не хочется делать с малиной, то можно просто ее засыпать сахаром, а потом заморозить. И в любой момент достать и отведать свежую и вкусную.

Сажать лучше всего ее в солнечном месте или в полутени. В землю ее можно сажать осенью. Саженцы закапывать в землю лучше всего на пять сантиметров.

Для 2 класс, 1, 3, 4, 5, 6 класс. Малина обыкновенная

Малина

Популярные темы сообщений

Жизнь Маресьева Алексея Петровича, чье имя вошло в историю нашей страны – это пример самоотверженности, постоянного стремления к цели. Родился будущий летчик на берегу реки Волги в городе Камышин.

Страны-участницы антигитлеровской коалиции в 1944-1945 годах начали решать вопрос о послевоенном устройстве мира. Результатом переговоров стало решение о создании новой международной организации.

Люксембург – это одно из самых маленьких государств в Западной Европе. Имеет статус великого герцогства. Столицей является одноименный город. Население около 600 тысяч человек почти половина которых иностранцы. Официальный язык

Источник

Малина лікарська рослина реферат для 2 класса

Малина
(Rubus idaeus L., від грецького ruber – червоний)
Малина. Від одного цього слова стає солодко. І справді: кому не до смаку та принадна ягода. Зайве говорити тут про її анкетні дані: всяк знає достеменно цю ягоду з дитинства.
Залишається лише додати, що плід малини помилково називають ягодою. Прискіпливий ботанік обуриться, почув-ши таке. То — складна кістянка: кілька малих соковитих плодиків-кістяночок, щільно прилеглих одна до одної, створюють подобу ягоди.
Саме смачні плоди малини здавна вподобала людина. А пізніше навчилася використовувати їх і як сировину для кондитерського й лікеро-горілчаного виробництва, а також для виготовлення фруктових вод.
Плоди малини містять цукри, органічні кислоти, каротин (провітамін А), аскорбінову кислоту (вітамін С), дубильні речовини. Тож не диво, що вони не тільки поживні та смачні, а й цілющі. Цих властивостей і висушеними вони не втра-чають протягом двох років.
Здавна п’ють чай і настій з малини при простудних захворюваннях, особливо в початкових стадіях, бо вона неабиякий потогінний засіб. Чай готують з розрахунку дві столові ложки сухих ягід на склянку окропу. Настоюють його 15—20 хвилин і п’ють гарячим. Рекомендується випити протягом однієї-двох годин 2—3 склянки такого настою. Дітям досить однієї-двох склянок.
Народна медицина настійно радить плоди малини для поліпшення травлення, при болях у шлунку та як витверез-ний засіб при сп’янінні.
Щоб висушити малину на запас, плоди спочатку підв’я-люють на сонці, а потім сушать у трохи охолоджених печах, розклавши на решетах шаром завтовшки не більше 2—3 см.
Лікувальні властивості має й листя малини. Його рекомен-дують як в’язкий засіб при проносах, як протизапальне при катарах шлунка і кишечника, при шлункових крововиливах, менорагії, при захворюваннях дихальних шляхів та шкірних висипах, зокрема при бешихових запаленнях шкіри й вуграх на обличчі.
Вживають переважно водний настій: дві столові ложки подрібненого листя заливають склянкою окропу і п’ють гарячим при простудних захворюваннях. Таким же настоєм полощуть горло й порожнину рота при захворюваннях горла і ясен.
У домашній косметиці минулого користувалися відваром листя малини з поташем для забарвлення волосся в чорний колір.

Шавлія мускатна
Salvia sclarea L.
Шавлія мускатна — Salvia sclarea L. — трав’яниста росли-на, 40—100 см заввишки в природі і до 1,5—2 м у культурі. Має глибокий стрижневий корінь, що заглиблюється в грунт до 1,5 м. Стебла чотиригранні, зелені або червонясто-фіоле-тові, опушені. Листки великі, 7—20 см завдовжки, з череш-ком, зморшкуваті, супротивне розміщені на стеблі, яйцепо-дібної форми. Квітки досить великі, зібрані в несправжні мутовки в пазухах прицвітків і разом складають суцвіття завдовжки до 40 см і більше. Чашечка дзвоникова, зали-шається і після цвітіння, віночок двогубий, білувато-роже-вий чи рожево-бузковий. Цвіте в травні — липні, як правило, на другому році життя. Щоправда, частина рослин (до 10 % ) може зацвісти в перший рік після сівби. Плід — з чотирьох горішків (насінин) бурого кольору.
Дико трапляється в Південній і Середній Європі, в Пів-нічній Африці, Малій Азії, в СНД — в Криму й Киргизії. Звичайно росте в гірських та передгірних районах на кам’я-нистому грунті в посушливих умовах.
Широко вирощують шавлію мускатну у Франції, Італії, Іспанії, Румунії та інших країнах. В СНД культивують у Кри-му, на Кавказі, в Киргизії та Молдавії. Вирощують шавлію мускатну головним чином заради ефірної олії, яку широко використовують у парфюмерії, миловарінні, виноробстві та в кондитерській промисловості.
Міститься та ефірна олія переважно в суцвіттях. Основ-ною ароматичною речовиною є леналілацетат. А в листках виявлено ще й жирну висихаючу олію.
Менш відома шавлія мускатна, на відміну від своєї родички — шавлії лікарської, як лікарська рослина. А варта того, щоб про неї знали всі.
Чай з шавлії мускатної діє спазмолітично і стимулююче, очищає рани, регулює менструації. Зарадить при блюванні, виразках шкіри, коклюші, набряках, сприяє одужанню.
Особливо цінно вживати чай з цієї рослини в осінньо-зимовий період, коли легко простудитися й грип чатує на всіх. А шавлія мускатна завдяки своїй ефірній олії має чітко виражену противірусну й протимікробну дію. Отож, за допо-могою того чаю можна протистояти грипові, ангіні та без-лічі інфекційних хвороб. Загоїти всякі поранення, чиряки й прищі допоможуть настої з шавлії мускатної.
Кожній господині цікаво буде знати, що пахощі шавлії мускатної надійно відлякують платтяну міль, яка завдає чимало клопоту. Отже, треба мати про запас суху траву шавлії, її дуже легко зростити в садку чи в городі всім бажаючим. Та й великі площі непотрібні — всього 2—4 м2. Найбільш придатні для шавлії мускатної глибокогумусні чорноземні, пухкі суглинисті й супіщані ґрунти і такі, що багаті на вапно. Полюбляє сонячні місця. Посухи не боїться.
Розмножують шавлію мускатну насінням. Висівати можна під зиму, на глибину 2—3 см. Проте насіння може прорости і того ж року: якщо опаде там, де зросло, то восени дасть рясний самосів.
Суцвіття шавлії збирають при масовому цвітінні й до побуріння насінин в двох-трьох нижніх мутовках централь-ного суцвіття. Висушують їх підвішеними. Сухі подрібнюють і зберігають у паперових мішках у сухому приміщенні.

Источник

Категорія: Реферати Розділ: Біологія Розмір файла: 14 Kb Кількість завантажень: Описання роботи: Реферат на тему Малина

Дивитись Скачати

Залишається лише додати, що плід малини помилково називають ягодою. Прискіпливий ботанік обуриться, почув­ши таке. То — складна кістянка: кілька малих соковитих плодиків-кістяночок, щільно прилеглих одна до одної, створюють подобу ягоди.

Саме смачні плоди малини здавна вподобала людина. А пізніше навчилася використовувати їх і як сировину для кондитерського й лікеро-горілчаного виробництва, а також для виготовлення фруктових вод.

Плоди малини містять цукри, органічні кислоти, каротин (провітамін А), аскорбінову кислоту (вітамін С), дубильні речовини. Тож не диво, що вони не тільки поживні та смачні, а й цілющі. Цих властивостей і висушеними вони не втра­чають протягом двох років.

Здавна п»ють чай і настій з малини при простудних захворюваннях, особливо в початкових стадіях, бо вона неабиякий потогінний засіб. Чай готують з розрахунку дві столові ложки сухих ягід на склянку окропу. Настоюють його 15—20 хвилин і п»ють гарячим. Рекомендується випити протягом однієї-двох годин 2—3 склянки такого настою. Дітям досить однієї-двох склянок.

Народна медицина настійно радить плоди малини для поліпшення травлення, при болях у шлунку та як витверез­ний засіб при сп»янінні.

Щоб висушити малину на запас, плоди спочатку підв»я­люють на сонці, а потім сушать у трохи охолоджених печах, розклавши на решетах шаром завтовшки не більше 2—3 см.

Лікувальні властивості має й листя малини. Його рекомен­дують як в»язкий засіб при проносах, як протизапальне при катарах шлунка і кишечника, при шлункових крововиливах, менорагії, при захворюваннях дихальних шляхів та шкірних висипах, зокрема при бешихових запаленнях шкіри й вуграх на обличчі.

Вживають переважно водний настій: дві столові ложки подрібненого листя заливають склянкою окропу і п»ють гарячим при простудних захворюваннях. Таким же настоєм полощуть горло й порожнину рота при захворюваннях горла і ясен.

У домашній косметиці минулого користувалися відваром листя малини з поташем для забарвлення волосся в чорний колір.

Шавлія мускатна — Salvia sclarea L. — трав»яниста росли­на, 40—100 см заввишки в природі і до 1,5—2 м у культурі. Має глибокий стрижневий корінь, що заглиблюється в грунт до 1,5 м. Стебла чотиригранні, зелені або червонясто-фіоле­тові, опушені. Листки великі, 7—20 см завдовжки, з череш­ком, зморшкуваті, супротивне розміщені на стеблі, яйцепо­дібної форми. Квітки досить великі, зібрані в несправжні мутовки в пазухах прицвітків і разом складають суцвіття завдовжки до 40 см і більше. Чашечка дзвоникова, зали­шається і після цвітіння, віночок двогубий, білувато-роже­вий чи рожево-бузковий. Цвіте в травні — липні, як правило, на другому році життя. Щоправда, частина рослин (до 10 % ) може зацвісти в перший рік після сівби. Плід — з чотирьох горішків (насінин) бурого кольору.

Дико трапляється в Південній і Середній Європі, в Пів­нічній Африці, Малій Азії, в СНД — в Криму й Киргизії. Звичайно росте в гірських та передгірних районах на кам»я­нистому грунті в посушливих умовах.

Широко вирощують шавлію мускатну у Франції, Італії, Іспанії, Румунії та інших країнах. В СНД культивують у Кри­му, на Кавказі, в Киргизії та Молдавії. Вирощують шавлію мускатну головним чином заради ефірної олії, яку широко використовують у парфюмерії, миловарінні, виноробстві та в кондитерській промисловості.

Міститься та ефірна олія переважно в суцвіттях. Основ­ною ароматичною речовиною є леналілацетат. А в листках виявлено ще й жирну висихаючу олію.

Менш відома шавлія мускатна, на відміну від своєї родички — шавлії лікарської, як лікарська рослина. А варта того, щоб про неї знали всі.

Чай з шавлії мускатної діє спазмолітично і стимулююче, очищає рани, регулює менструації. Зарадить при блюванні, виразках шкіри, коклюші, набряках, сприяє одужанню.

Особливо цінно вживати чай з цієї рослини в осінньо-зимовий період, коли легко простудитися й грип чатує на всіх. А шавлія мускатна завдяки своїй ефірній олії має чітко виражену противірусну й протимікробну дію. Отож, за допо­могою того чаю можна протистояти грипові, ангіні та без­лічі інфекційних хвороб. Загоїти всякі поранення, чиряки й прищі допоможуть настої з шавлії мускатної.

Кожній господині цікаво буде знати, що пахощі шавлії мускатної надійно відлякують платтяну міль, яка завдає чимало клопоту. Отже, треба мати про запас суху траву шавлії, її дуже легко зростити в садку чи в городі всім бажаючим. Та й великі площі непотрібні — всього 2—4 м2. Найбільш придатні для шавлії мускатної глибокогумусні чорноземні, пухкі суглинисті й супіщані ґрунти і такі, що багаті на вапно. Полюбляє сонячні місця. Посухи не боїться.

Розмножують шавлію мускатну насінням. Висівати можна під зиму, на глибину 2—3 см. Проте насіння може прорости і того ж року: якщо опаде там, де зросло, то восени дасть рясний самосів.

Суцвіття шавлії збирають при масовому цвітінні й до побуріння насінин в двох-трьох нижніх мутовках централь­ного суцвіття. Висушують їх підвішеними. Сухі подрібнюють і зберігають у паперових мішках у сухому приміщенні.

Matricaria recutita L.

Здебільшого на Україні звуть цю рослину рум’янком. В окремих місцевостях, переважно на заході Правобережжя, відома вона за назвами румеч, камілка, маруна, роман, ромен. У науковій літературі утвердилась назва ромашка аптекарська або лікарська.

Ромашка лікарська – однорічна рослина з родини складноцвітих (айстрових). Прямостояче, галузисте стебло її, до 20-40 см заввишки, несе на собі численні двічінитчасторозсічені листки, а верхівки гілок закінчуються невеличкими суцвіттями – кошиками. В кожному суцвітті 12-18 білих язичкових крайових квіток, що облямовують суцвіття, а решту його складають ще дрібніші трубчасті жовті квіточки.

Прийшла вона до нас із Західної Європи, здичавіла і поширилася як городній бур»ян. Зростає ромашка аптечна по краях полів, в посівах злаків, на городах та в садах. Рослина містить ефірну олію, якої в рослині міститься до 1%, вона є в усіх наземних її частинах, особливо у квітках. Язичкові та трубчасті квіточки дають блакитну, а квітколоже й обгортка суцвіття – зелену ефірну олію.

Блакитна ефірна олія містить дуже важливу цілющу речовину хамазулен, а, крім того, ще сесквітерпен та сесквітерпеновий спирт. Побічними діючими речовинами рум’янку виступають потогінні глікозиди, похідні кумаринів, холін, саліцилова кислота, а також гірка речовина й флавоновий глікозид.

Ромашка лікарська уже в сиву давнину знайшла своє застосування в мистецтві зцілення. У Стародавній Греції й Римі її високо цінували як лікарську рослину. Ромашка й тепер посідає чільне місце в медицині серед цілющих трав. Зовнішньо і внутрішньо препарати її застосовують у величезній кількості, бо вона є однією з найбезпечніших лікарських рослин для домашнього споживання.

Протизапальна, ранозагоювальна й антисептична дія квіток румякну насамперед зумовлена ефірною олією, власне наявним у ній хамазуленом. Спазмолітична дія спричинюється гіркою глікозидною речовиною. Ще не повністю з’ясовано, які речовини ромашки обумовлюють потогінну дію.

Квітки ромашки лікарської внутрішньо і зовнішньо найчастіше застосовують у формі чайного настою чи водно-спиртової витяжки.

Завдяки спазмолітичній і загоювальній властивості ромашку лікарську використовують внутрішньо при захворюваннях шлунково-кишкової системи, пов’язаних із спазмами, колько подібними болями й здуттям, а також при менструаційних болях. Потогінний чай з ромашки готується часто в суміші з квітками бузини й липовим цвітом.

Зовнішньо препарати рум’янку завдяки їх протизапальним, слабо дезинфікуючим та ранозагоювальним властивостям застосовують у формі полоскань, примочок, ванн, інгаляцій, а також мазей при запаленні слизових оболонок, порожнини рота, піхви, глотки тощо.

Для внутрішнього вживання дві чайні ложки квіток ромашки заливають двома склянками окропу, настоюють десять хвилин і проціджують. При потребі випивають одну-дві склянки свіжо приготовленого чаю.

Як шлунковий чай квітки ромашки часто змішують з м’ятою й мелісою. При шлункових розладах нервового походження, а також при колько видних болях готують таку суміш: 10 г ромашки, 20 г листя м’яти, 10 г меліси. З цієї суміші готують чай: одна столова ложка на склянку окропу, п’ють ковтками, по можливості теплим.

Як бачимо, цілюще застосування мають головним чином квітки (суцвіття) ромашки аптечної. Їх збирають під час цвітіння – з травня до серпня. Проте нерідко ромашка цвіте повторно у вересні. Ті кошики, що вже одцвітають, збирати не слід, бо вони після висихання розпадаються й знижують цінність сировини. В народній медицині часто користуються всією рослиною, зібраною на початку цвітіння.

Зібрані квітки ромашки розсипають тонким шаром на підстилку з тканини й сушать, перемішуючи, в затінку чи в провітрюваному приміщенні, щоб у квітки не проникла волога. Ні в якому разі не можна сушити на сонці чи в печі, бо за високої температури втрачається більша частина цілющої ефірної олії.

Таку поетичну назву дано рослині через своєрідну особли­вість листків. Зверху вони яскраво-зелені, лискучі, але хо­лодний той блиск — погляд мачухи на нерідних дітей, зіспо­ду ж листки вкриті ніжним білим пухом, досить легкого дотику — і відчуваєш лагідне тепло, яким віє від рідної мами. Ця назва найпоширеніша в народі, часто згадується вона і в науковій літературі. Проте на Україні рослина має й інші назви: білі листки, білокопитник, білпух, купала, лопух гір­кий, матошник, мачушник, підбіл, пупова, ранник, солодке опушшя, царзілля.

У сучасній українській ботанічній літературі найчастіше вживана назва підбіл звичайний.

Наукова назва — Tussilago farfara L. — походить від латин­ських слів tussis — кашель і agere — видаляти, що прямо вказує на лікувальні властивості рослини, farfara (від far — борошно, ferire — носити, бо зісподу листки борошнисто-білі) — так звалась вона у стародавніх римлян.

Мати-й-мачуха — багаторічна рослина родини айстрових, з довгим повзучим кореневищем, яке неглибоко заховане від поверхні грунту й дуже галузиться. Швидко розростаю­чись кореневищем, рослина утворює чималі групи, нерідко витісняючи сусідів. У посівах вона може бути злісним бур»яном, бо розірвані під час оранки частини кореневища дають безліч нових сходів.

Цікава особливість у мати-й-мачухи: на її кореневищі квіткові й листкові бруньки утворюються нарізно. І першими, коли починає танути сніг, у березні чи квітні, виростають стебла-квітконоси. Тільки після відцвітання утворюється кілька пагонів з нечисленними листками, які мають округло-серцеподібну форму і дещо скидаються на листки лопуха, з тією лише різницею, що листки мати-й-мачухи по краю зубчасті, а лопухові — цілокраї.

Якоюсь мірою підбіл звичайний може стати в пригоді як зелений годинник чи рослина-барометр. Суцвіття її рівно о п»ятій годині вечора закриваються. Вони закриваються також з настанням похмурої погоди та перед дощем.

Квітконоси на початку цвітіння невеличкі, не більше 10 см заввишки. Згодом вони дуже витягуються й виносять стиглі плоди вгору. Здуті вітром плоди, якщо потрапляють у сприятливі умови, проростуть через кілька годин.

Мати-й-мачуха є звичайною рослиною для всієї тери­торії України, проте зустрічається лише в певних місцях. Найчастіше трапляється на південних схилах ярів та пагорбів, особливо розростається там, де грунтові води виходять на поверхню, що забезпечує більш-менш сталу вологість грунту. Цій рослині конче потрібна глина, хоча б на незначній глиби­ні. Там, де глини немає, даремно шукати її.

Підбіл звичайний — один з найпопулярніших засобів народної медицини і має дуже давню історію застосування. Ще Гіппократ застосовував припарки з нього при наривах. Діоскорид і Пліній Старший призначали його відвар при захворюваннях дихальних шляхів, а при кашлі радили вдиха­ти дим спалюваних сухих листків.

Цілющі властивості мати-й-мачухи визнані й сучасною медициною, її радять як відхаркувальний засіб та як гіркоту для збудження апетиту. Входить вона й до складу грудного чаю для поліпшення дихання.

Основними діючими речовинами в листках мати-й-мачухи є гіркі глікозиди, дубильні речовини, ефірна олія, сапоніни, слиз, органічні кислоти (галова та винна), а також поліса­хариди — декстрин та інулін, вітамін С (5 мг %). Ці ж сполуки наявні і в суцвіттях. До вітчизняної фармакопеї включені лише листки рослини.

Мати-й-мачуха — добрий медонос. Особливо важливо те, що навесні вона зацвітає однією з перших.

Деякі недосвідчені люди замість листків підбілу зви­чайного збирають листки кремени лікарської, яка найчастіше зустрічається на Поліссі, в Лісостепу і Карпатах. Вона має серцеподібні кутасто-нерівнозубчасті великі листки, що розвиваються до початку цвітіння (листки мати-й-мачухи розвиваються, як згадувало­ся, після цвітіння). На кінець цвітіння кремени її листки втрачають зісподу сірошерстисте опушення.

У Лісостепу поширена кремена несправжня. Листки її трикутно-серцеподібні, нерівномірно-зубчасті, на початку розвитку сніжно-повстисті, пізніше майже голі. Квітконосні стебла шматочкувато опушені, зі стеблоохоплюючими листками. Жіночі квітки у китиці яйце­подібної форми.

У Карпатах і Прикарпатті зростає кремена біла, на хребті Свидовець трапляється кремена судетська.

Іноді замість мати-й-мачухи помилково збирають й листки молодих рослин лопуха. Вони відрізняються цілісним краєм і значно більшими розмірами.

[Нові реферати]
[Найпопулярніші реферати]

Источник

Реферат: Лікарські рослини та їх застосування копитняк європейський малина звичайна мати-й-махуча

Лікарські рослини

та їх застосування

Копитняк європейський — Asarum europaeum .

Народні назви: копитень, під-горішник, підлісник.

Багаторічна трав’яниста рослина з повзучим кореневищем. Стебло повзуче, пухнасте. Листки не опадають на зиму, за формою нагадують копито (звідси і назва), зверху шкірясті, темно-зелені, блискучі, зісподу пухнасті. Квітки пооди­нокі, темно-червоні, з фіолетовим від­тінком, нахилені вниз. На смак ко­питняк гіркий, з гострим неприємним (камфорно-валеріановим) запахом.

Цвіте у квітні-травні.

Росте у тінистих широколистяних і мішаних лісах.

Райони поширення — майже вся Євро­пейська територія СРСР, Західний Си­бір, Кавказ.

Для виготовлення ліків використовують листки і кореневища.

Збирають листки під час цвітіння рослини, а кореневища — восени.

Сушать сировину у приміщеннях, що добре провітрюються.

Містить копитняк ефірну олію, до складу якої входять отрута азарон, алкалоїди азарин і евгенол, в’яжучі речовини, органічні кислоти.

Свіже листя і корінь виявляють блювотну дію. Кореневище отруйніше, порошок з нього використовують для того, щоб ви­кликати блювання, а листки — для лікування хвороб печінки, а також алкоголізму. Настій копитняка європейського посилює серце­ву діяльність і звужує судини.

У народній медицині застосовують при жовтяниці — відвар > столової ложки суміші (по 2 столові ложки) трави копитняка і квіток безсмертника в 1 склянці води п’ють по 1 столовій ложці 3—4 рази на день.

Багаторічний галузистий кущ заввишки 0,5—2 м. Корінь дерев’янистий, покручений (звивистий), з надземними відгалуженнями. Стебла колючі, листки довгасто-яйцевидні, зверху зелені, зісподу біло-повстисті. Квітки середні, зеленувато-білі, містяться в пазухових китицях і на кінцевому щитовидно-волотистому суцвітті. Плід — складна кістянка, куляста, малнново-червона, зрідка жовта; дрібні кістянки вкриті волосками. Достиглі плоди малини звичайної легко знімаються з конічного квітколожа.

Цвіте у травні-червні, дости­гає у липні-серпні. Росте дика малина у лісах, між чагарниками. Райони поширення — майже вся територія СРСР. Найбільше малини в лісах північної і серед­ньої смуги Європейської частини СРСР і в Сибіру, трапляється в горах Карпат, Кавказу, Середньої Азії. Садову малину вирощують повсюди. Збирають і заготовляють у Свердловській і Томській об­ластях, Краснодарському краї, Чувашії, Татарії, Білорусії, на Україні.

Для виготовлення ліків вико­ристовують достиглі плоди (ягоди) без квітколожа. Збирають стиглі ягоди в лип­ні-серпні, обережно відокремлюю­чи ягоди від квітколожа і складаючи у кошик. Ягоди, очищені від зіпсованих плодів, сушать негайно після зби­рання, розіклавши їх тонким шаром на полотняних рамах, ситах, фанерних листах, на вільно­му повітрі, горищі, на печі, або в овочевих сушарках при темпера­турі 50—60° С. Рекомендується перед сушінням ягоди прив’ялювати на сонці. Добре висушені плоди не повинні забарвлювати рук, зли­патися в грудки. Почорнілі ягоди слід викидати. Малина пахуча, кисло-солодка. Зберігати малину треба у сухому місці, стежачи, щоб вона не збивалась у грудочки, щоб у ній не завелися черви.

Малина містить органічні кислоти (яблучну, винну, лимонну, саліцилову), цукор, антоціани, кумарини, пектинові речовини. Ма­лина— найкращий засіб проти простуди (відвар, варення, сироп). Витяжка з малинового кореня має антигонадотропну власти­вість.

Застосовують при простуді: перебуваючи перший день у ліжку, п’ють по 2—3 склянки на ніч малинового чаю з 4 столових ложок ягід сухої малини, настояних на 2 склянках окропу (настоюють 20 хв, проціджують); як потогінний засіб вживають 2—3 склянки чаю на ніч з малиновим варенням (2 чайні ложки на 1 склянку). Малиновий сироп додають до ліків для дітей. Ягоди малини вхо­дять до складу потогінних чаїв № 1,2.

Народні назви: білі листки, білпух.

Багаторічна трав’яниста рослина. Кореневище галузисте, пов­зуче. Напровесні на стеблах з’являються поодинокі дзвониковидні квіткові кошики, що складаються із золотаво-жовтих язичкових і трубчастих квіток. Прикореневі листки округло-серцевидні, щільні, зверху голі, зелені, зісподу білі, повстисто-опушені. Нижній бік листка, якщо його притулити до тіла, гріє, а верхній холодить, звідси і назва мати-й-мачуха.

Цвіте у березні-травні (квітки з’являються раніше, ніж листки). Росте на глиняних і піщаних ґрунтах, на схилах, у вибалках, сухих ровах, на залізничних насипах, по берегах річок і струмків, у хвойних лісах. Збирають і заготовляють на Україні, в Білорусії, на Кавказі, у деяких північних районах. Для виготовлення ліків використовують квітки і листки під­білу.

Збирають квітки напровесні (березень-квітень), на початку цві­тіння, в суху, ясну погоду, зрізуючи ножицями квіткові кошики біля основи. Не слід плутати з квітками кульбаби. Лист­ки зривають у червні до по­ловини черешка, коли вони ще порівняно малі і звер­ху на них є темно-зелений цвіт, а зісподу білий пушок. Не треба збирати листки з бурими плямами (іржею), які можна сплутати з лист­ками білокопитника.

Квітки і листя сушать на вільному повітрі, на го­рищі під залізним дахом, у приміщенні, що провітрю­ється, розіклавши квітки тонким шаром, а листки — по 1—2 на папері. На смак листя гіркувате, без запаху.

Зберігають підбіл у су­хому місці. У народній медицині відвар підбілу рекомендують для ліку­вання хвороб дихальних шляхів (бронхіту), як відхаркувальний і потогінний засіб, при катарі шлунка.

Застосовують як відхаркувальний і протикашлевий засіб — від­вар і столової ложки листя в 5 склянці води п’ють по І столовій ложці 3—4 рази на день або вживають настій 2 столових ложок суміші (3 столові ложки лястя підбілу, 2 столові ложки подорож­ника, 2 столові ложки локриці — солодкого кореня) на 2 склянках води по ‘/2 склянки 3—4 рази на день.

Листки підбілу входять до складу грудних чаїв № 1 і 2 і по­тогінних чаїв № 2 і 4.

Источник

• ← Предыдущая запись
• Козий огород салат рецепт →