Реферат про малину українською

Реферат Малина звичайна та її застосування в медицині

МИНЕСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я РЕСПУБЛІКИ БІЛОРУСЬ

УО «Вітебський державний медичний університет»

Кафедра фармакогнозії з курсом ФПК і ПК

Малина звичайна та її застосування в медицині

Чеверда Світлана Миколаївна

Студентка 3 курсу 10 групи

.Названіе сировини, рослини, сімейства російською і латинською мовами. Відомості про походження виду, (роду), синоніми

2.Краткая ботанічна характеристика рослини

Відмінність від морфологічно подібних видів

.Ареал, місце проживання і екологічні особливості; сировинна база: ресурси і можливість заготовок дикоростучої лікарської сировини, обсяг і райони культури оброблюваних рослин, агротехніка вирощування

.Раціональние прийоми збору сировини, відтворення дикоростучої лікарської рослинної сировини

.Первічная обробка, сушіння та зберігання лікарської рослинної сировини

.Химический складу лікарських рослин і його мінливість під впливом різних факторів

.Подлінность і доброякісність лікарської рослинної сировини

8.1. Справжність лікарської рослинної сировини

.1.1. Макроскопічні ознаки

.1.2 Мікроскопічні ознаки

.1.3 Якісні хімічні реакції

.шляху використання та застосування ЛРС в медицині

.1. Історія застосування рослини в медицині

.2 Використання в народній медицині

.3 Застосування в офіційній медицині із зазначенням сучасного аптечного асортименту

Список літературних джерел

І діти, і дорослі влітку і восени із задоволенням ласують запашними, ніжними ягодами свіжозібраної малини. Вдало поєднуючи в собі високі смакові та цілющі властивості, ягоди малини є одночасно харчовим і лікарським засобом. З глибокої давнини малина застосовувалася в народній медицині як лікарської рослину для лікування багатьох недуг. Заварені як чай сушені плоди застосовувалися як жарознижуючий і потогінний засіб при простудних захворюваннях, а так само має легкий діуретичний ефект.

Мета роботи : поглиблення теоретичних знань про малині звичайної і її корисні властивості.

— вивчити ботанічну характеристику малини звичайної, ареал і місце проживання;

— навчитися відрізняти від морфологічно подібних видів;

— усвідомити раціональні прийоми збору сировини, первинну обробку, сушку і зберігання сировини малини звичайної;

— вивчити хімічний склад лікарської рослинної сировини малини звичайної;

— визначити методи оцінки достовірності і доброякісності лікарської рослинної сировини малини звичайної;

— ознайомитися з шляхами використання та застосування лікарської рослинної сировини малини звичайної, з сучасним аптечним асортиментом лікарських препаратів, що містить у своєму складі сировину малини звичайної.

1. Назва сировини, рослини, сімейства російською і латинською мовами. Відомості про походження виду, (роду), синоніми

Синоніми: Малина лісова.

Источник

Категорія: Реферати Розділ: Біологія Розмір файла: 14 Kb Кількість завантажень: Описання роботи: Реферат на тему Малина

Дивитись Скачати

Залишається лише додати, що плід малини помилково називають ягодою. Прискіпливий ботанік обуриться, почув­ши таке. То — складна кістянка: кілька малих соковитих плодиків-кістяночок, щільно прилеглих одна до одної, створюють подобу ягоди.

Саме смачні плоди малини здавна вподобала людина. А пізніше навчилася використовувати їх і як сировину для кондитерського й лікеро-горілчаного виробництва, а також для виготовлення фруктових вод.

Плоди малини містять цукри, органічні кислоти, каротин (провітамін А), аскорбінову кислоту (вітамін С), дубильні речовини. Тож не диво, що вони не тільки поживні та смачні, а й цілющі. Цих властивостей і висушеними вони не втра­чають протягом двох років.

Здавна п»ють чай і настій з малини при простудних захворюваннях, особливо в початкових стадіях, бо вона неабиякий потогінний засіб. Чай готують з розрахунку дві столові ложки сухих ягід на склянку окропу. Настоюють його 15—20 хвилин і п»ють гарячим. Рекомендується випити протягом однієї-двох годин 2—3 склянки такого настою. Дітям досить однієї-двох склянок.

Народна медицина настійно радить плоди малини для поліпшення травлення, при болях у шлунку та як витверез­ний засіб при сп»янінні.

Щоб висушити малину на запас, плоди спочатку підв»я­люють на сонці, а потім сушать у трохи охолоджених печах, розклавши на решетах шаром завтовшки не більше 2—3 см.

Лікувальні властивості має й листя малини. Його рекомен­дують як в»язкий засіб при проносах, як протизапальне при катарах шлунка і кишечника, при шлункових крововиливах, менорагії, при захворюваннях дихальних шляхів та шкірних висипах, зокрема при бешихових запаленнях шкіри й вуграх на обличчі.

Вживають переважно водний настій: дві столові ложки подрібненого листя заливають склянкою окропу і п»ють гарячим при простудних захворюваннях. Таким же настоєм полощуть горло й порожнину рота при захворюваннях горла і ясен.

У домашній косметиці минулого користувалися відваром листя малини з поташем для забарвлення волосся в чорний колір.

Шавлія мускатна — Salvia sclarea L. — трав»яниста росли­на, 40—100 см заввишки в природі і до 1,5—2 м у культурі. Має глибокий стрижневий корінь, що заглиблюється в грунт до 1,5 м. Стебла чотиригранні, зелені або червонясто-фіоле­тові, опушені. Листки великі, 7—20 см завдовжки, з череш­ком, зморшкуваті, супротивне розміщені на стеблі, яйцепо­дібної форми. Квітки досить великі, зібрані в несправжні мутовки в пазухах прицвітків і разом складають суцвіття завдовжки до 40 см і більше. Чашечка дзвоникова, зали­шається і після цвітіння, віночок двогубий, білувато-роже­вий чи рожево-бузковий. Цвіте в травні — липні, як правило, на другому році життя. Щоправда, частина рослин (до 10 % ) може зацвісти в перший рік після сівби. Плід — з чотирьох горішків (насінин) бурого кольору.

Дико трапляється в Південній і Середній Європі, в Пів­нічній Африці, Малій Азії, в СНД — в Криму й Киргизії. Звичайно росте в гірських та передгірних районах на кам»я­нистому грунті в посушливих умовах.

Широко вирощують шавлію мускатну у Франції, Італії, Іспанії, Румунії та інших країнах. В СНД культивують у Кри­му, на Кавказі, в Киргизії та Молдавії. Вирощують шавлію мускатну головним чином заради ефірної олії, яку широко використовують у парфюмерії, миловарінні, виноробстві та в кондитерській промисловості.

Міститься та ефірна олія переважно в суцвіттях. Основ­ною ароматичною речовиною є леналілацетат. А в листках виявлено ще й жирну висихаючу олію.

Менш відома шавлія мускатна, на відміну від своєї родички — шавлії лікарської, як лікарська рослина. А варта того, щоб про неї знали всі.

Чай з шавлії мускатної діє спазмолітично і стимулююче, очищає рани, регулює менструації. Зарадить при блюванні, виразках шкіри, коклюші, набряках, сприяє одужанню.

Особливо цінно вживати чай з цієї рослини в осінньо-зимовий період, коли легко простудитися й грип чатує на всіх. А шавлія мускатна завдяки своїй ефірній олії має чітко виражену противірусну й протимікробну дію. Отож, за допо­могою того чаю можна протистояти грипові, ангіні та без­лічі інфекційних хвороб. Загоїти всякі поранення, чиряки й прищі допоможуть настої з шавлії мускатної.

Кожній господині цікаво буде знати, що пахощі шавлії мускатної надійно відлякують платтяну міль, яка завдає чимало клопоту. Отже, треба мати про запас суху траву шавлії, її дуже легко зростити в садку чи в городі всім бажаючим. Та й великі площі непотрібні — всього 2—4 м2. Найбільш придатні для шавлії мускатної глибокогумусні чорноземні, пухкі суглинисті й супіщані ґрунти і такі, що багаті на вапно. Полюбляє сонячні місця. Посухи не боїться.

Розмножують шавлію мускатну насінням. Висівати можна під зиму, на глибину 2—3 см. Проте насіння може прорости і того ж року: якщо опаде там, де зросло, то восени дасть рясний самосів.

Суцвіття шавлії збирають при масовому цвітінні й до побуріння насінин в двох-трьох нижніх мутовках централь­ного суцвіття. Висушують їх підвішеними. Сухі подрібнюють і зберігають у паперових мішках у сухому приміщенні.

Matricaria recutita L.

Здебільшого на Україні звуть цю рослину рум’янком. В окремих місцевостях, переважно на заході Правобережжя, відома вона за назвами румеч, камілка, маруна, роман, ромен. У науковій літературі утвердилась назва ромашка аптекарська або лікарська.

Ромашка лікарська – однорічна рослина з родини складноцвітих (айстрових). Прямостояче, галузисте стебло її, до 20-40 см заввишки, несе на собі численні двічінитчасторозсічені листки, а верхівки гілок закінчуються невеличкими суцвіттями – кошиками. В кожному суцвітті 12-18 білих язичкових крайових квіток, що облямовують суцвіття, а решту його складають ще дрібніші трубчасті жовті квіточки.

Прийшла вона до нас із Західної Європи, здичавіла і поширилася як городній бур»ян. Зростає ромашка аптечна по краях полів, в посівах злаків, на городах та в садах. Рослина містить ефірну олію, якої в рослині міститься до 1%, вона є в усіх наземних її частинах, особливо у квітках. Язичкові та трубчасті квіточки дають блакитну, а квітколоже й обгортка суцвіття – зелену ефірну олію.

Блакитна ефірна олія містить дуже важливу цілющу речовину хамазулен, а, крім того, ще сесквітерпен та сесквітерпеновий спирт. Побічними діючими речовинами рум’янку виступають потогінні глікозиди, похідні кумаринів, холін, саліцилова кислота, а також гірка речовина й флавоновий глікозид.

Ромашка лікарська уже в сиву давнину знайшла своє застосування в мистецтві зцілення. У Стародавній Греції й Римі її високо цінували як лікарську рослину. Ромашка й тепер посідає чільне місце в медицині серед цілющих трав. Зовнішньо і внутрішньо препарати її застосовують у величезній кількості, бо вона є однією з найбезпечніших лікарських рослин для домашнього споживання.

Протизапальна, ранозагоювальна й антисептична дія квіток румякну насамперед зумовлена ефірною олією, власне наявним у ній хамазуленом. Спазмолітична дія спричинюється гіркою глікозидною речовиною. Ще не повністю з’ясовано, які речовини ромашки обумовлюють потогінну дію.

Квітки ромашки лікарської внутрішньо і зовнішньо найчастіше застосовують у формі чайного настою чи водно-спиртової витяжки.

Завдяки спазмолітичній і загоювальній властивості ромашку лікарську використовують внутрішньо при захворюваннях шлунково-кишкової системи, пов’язаних із спазмами, колько подібними болями й здуттям, а також при менструаційних болях. Потогінний чай з ромашки готується часто в суміші з квітками бузини й липовим цвітом.

Зовнішньо препарати рум’янку завдяки їх протизапальним, слабо дезинфікуючим та ранозагоювальним властивостям застосовують у формі полоскань, примочок, ванн, інгаляцій, а також мазей при запаленні слизових оболонок, порожнини рота, піхви, глотки тощо.

Для внутрішнього вживання дві чайні ложки квіток ромашки заливають двома склянками окропу, настоюють десять хвилин і проціджують. При потребі випивають одну-дві склянки свіжо приготовленого чаю.

Як шлунковий чай квітки ромашки часто змішують з м’ятою й мелісою. При шлункових розладах нервового походження, а також при колько видних болях готують таку суміш: 10 г ромашки, 20 г листя м’яти, 10 г меліси. З цієї суміші готують чай: одна столова ложка на склянку окропу, п’ють ковтками, по можливості теплим.

Як бачимо, цілюще застосування мають головним чином квітки (суцвіття) ромашки аптечної. Їх збирають під час цвітіння – з травня до серпня. Проте нерідко ромашка цвіте повторно у вересні. Ті кошики, що вже одцвітають, збирати не слід, бо вони після висихання розпадаються й знижують цінність сировини. В народній медицині часто користуються всією рослиною, зібраною на початку цвітіння.

Зібрані квітки ромашки розсипають тонким шаром на підстилку з тканини й сушать, перемішуючи, в затінку чи в провітрюваному приміщенні, щоб у квітки не проникла волога. Ні в якому разі не можна сушити на сонці чи в печі, бо за високої температури втрачається більша частина цілющої ефірної олії.

Таку поетичну назву дано рослині через своєрідну особли­вість листків. Зверху вони яскраво-зелені, лискучі, але хо­лодний той блиск — погляд мачухи на нерідних дітей, зіспо­ду ж листки вкриті ніжним білим пухом, досить легкого дотику — і відчуваєш лагідне тепло, яким віє від рідної мами. Ця назва найпоширеніша в народі, часто згадується вона і в науковій літературі. Проте на Україні рослина має й інші назви: білі листки, білокопитник, білпух, купала, лопух гір­кий, матошник, мачушник, підбіл, пупова, ранник, солодке опушшя, царзілля.

У сучасній українській ботанічній літературі найчастіше вживана назва підбіл звичайний.

Наукова назва — Tussilago farfara L. — походить від латин­ських слів tussis — кашель і agere — видаляти, що прямо вказує на лікувальні властивості рослини, farfara (від far — борошно, ferire — носити, бо зісподу листки борошнисто-білі) — так звалась вона у стародавніх римлян.

Мати-й-мачуха — багаторічна рослина родини айстрових, з довгим повзучим кореневищем, яке неглибоко заховане від поверхні грунту й дуже галузиться. Швидко розростаю­чись кореневищем, рослина утворює чималі групи, нерідко витісняючи сусідів. У посівах вона може бути злісним бур»яном, бо розірвані під час оранки частини кореневища дають безліч нових сходів.

Цікава особливість у мати-й-мачухи: на її кореневищі квіткові й листкові бруньки утворюються нарізно. І першими, коли починає танути сніг, у березні чи квітні, виростають стебла-квітконоси. Тільки після відцвітання утворюється кілька пагонів з нечисленними листками, які мають округло-серцеподібну форму і дещо скидаються на листки лопуха, з тією лише різницею, що листки мати-й-мачухи по краю зубчасті, а лопухові — цілокраї.

Якоюсь мірою підбіл звичайний може стати в пригоді як зелений годинник чи рослина-барометр. Суцвіття її рівно о п»ятій годині вечора закриваються. Вони закриваються також з настанням похмурої погоди та перед дощем.

Квітконоси на початку цвітіння невеличкі, не більше 10 см заввишки. Згодом вони дуже витягуються й виносять стиглі плоди вгору. Здуті вітром плоди, якщо потрапляють у сприятливі умови, проростуть через кілька годин.

Мати-й-мачуха є звичайною рослиною для всієї тери­торії України, проте зустрічається лише в певних місцях. Найчастіше трапляється на південних схилах ярів та пагорбів, особливо розростається там, де грунтові води виходять на поверхню, що забезпечує більш-менш сталу вологість грунту. Цій рослині конче потрібна глина, хоча б на незначній глиби­ні. Там, де глини немає, даремно шукати її.

Підбіл звичайний — один з найпопулярніших засобів народної медицини і має дуже давню історію застосування. Ще Гіппократ застосовував припарки з нього при наривах. Діоскорид і Пліній Старший призначали його відвар при захворюваннях дихальних шляхів, а при кашлі радили вдиха­ти дим спалюваних сухих листків.

Цілющі властивості мати-й-мачухи визнані й сучасною медициною, її радять як відхаркувальний засіб та як гіркоту для збудження апетиту. Входить вона й до складу грудного чаю для поліпшення дихання.

Основними діючими речовинами в листках мати-й-мачухи є гіркі глікозиди, дубильні речовини, ефірна олія, сапоніни, слиз, органічні кислоти (галова та винна), а також поліса­хариди — декстрин та інулін, вітамін С (5 мг %). Ці ж сполуки наявні і в суцвіттях. До вітчизняної фармакопеї включені лише листки рослини.

Мати-й-мачуха — добрий медонос. Особливо важливо те, що навесні вона зацвітає однією з перших.

Деякі недосвідчені люди замість листків підбілу зви­чайного збирають листки кремени лікарської, яка найчастіше зустрічається на Поліссі, в Лісостепу і Карпатах. Вона має серцеподібні кутасто-нерівнозубчасті великі листки, що розвиваються до початку цвітіння (листки мати-й-мачухи розвиваються, як згадувало­ся, після цвітіння). На кінець цвітіння кремени її листки втрачають зісподу сірошерстисте опушення.

У Лісостепу поширена кремена несправжня. Листки її трикутно-серцеподібні, нерівномірно-зубчасті, на початку розвитку сніжно-повстисті, пізніше майже голі. Квітконосні стебла шматочкувато опушені, зі стеблоохоплюючими листками. Жіночі квітки у китиці яйце­подібної форми.

У Карпатах і Прикарпатті зростає кремена біла, на хребті Свидовець трапляється кремена судетська.

Іноді замість мати-й-мачухи помилково збирають й листки молодих рослин лопуха. Вони відрізняються цілісним краєм і значно більшими розмірами.

[Нові реферати]
[Найпопулярніші реферати]

Источник

Реферати українською

Родовое назва rubus — від латинського ruber — червоний; idaeus — від грецького “idaios” — идский, по Плинию — від гори Іда на про. Кріт.

Малина як цілющий засіб відома ще від часів Стародавню Грецію та Давнього Риму. Найпершим засобом була вона й Київської Русі. Примітна лікувальна характеристика малини у старовинному російському лечебнике: “У соку малини є: якась солодкість і той сік прият, трясіння серцеві угамує і болевание від цього перестане. Аще хто велике горяче-ство має всередині, той так п’є сік і плід приемает, тоді нутр холодить. Ті ж ягоди варены у питній воді, перепущены з кореня щавлю і те приято, спрагу гасить і те пиття пити пристає під час поветрости”.

Корнеотпрысковый напівчагарничок (чагарник) заввишки 50—180 див із багаторічним кореневищем, з яких розвиваються дворічні надземні стебла. У першому року стебла трав’янисті, прутьевидные, зелені з сизуватим нальотом, усаджені шипами, до зими вони древеснеют, втрачають шипи (шипики утворюються на знову що з’явилися бічних гілочках) і другому році зацвітають й прокурори дають плоди, після чого відмирають і всихають, але із такого самого кореня щорічно виростають нові стебла. Листя чергові, непарноперистосложные з 3—5, рідше 7 яйцевидными листочками, верхні — тройчатые, з обох боків неравномерно-пильчатые, нагорі загострені. Листя згори темно-зелені, голі, знизу серовато-войлочноопушенные. Цветки діаметром близько 1 див, непоказні, зеленовато-белые, пятичленные. Лепестков 5, продол говато-обратнояйцевидных, тичинок і пестиков багато, розташованих на опуклому квітколоже.

Цветки зібрані впродовж кількох у невеликих кистях, які виходять із пазух верхушечных листя, верхушечные суцвіття щитковидно-метельчатые.

Плід — малиново-червона, іноді жовта бархатиста збірна костянка, що складається з 20—30 і більше костяночек, легко отделяющаяся від конічного цветоложа, оточеного чашечкою.

Малина зростає у зоні змішаних і хвойних лісів, в сирих тінистих місцях, галявинах і вирубках, у балках, на гарах, на берегах річок європейській частині Росії, на Кавказі, у районах Західної та Східної Сибіру, в Україні, в гірських районах Середню Азію. Широко культивується.

Як лікарського сировини використовуються плоди. Збирають плоди принаймні дозрівання в суху погоду, після обсыхания роси, сушать, розкладаючи тонким шаром (2—3 див) на решетах чи аркушах, в грубках чи сушарках за нормальної температури 50—60°С. Можна попередньо провяливать плоди сонцем протягом дня. Термін збереження до 3 років.

— вітаміни: аскорбінову кислоту (вітамін З), вітаміни групи У (В1, В2, В6), РР, Є, провітамін А (каротин);

— цукру: глюкозу (до 4,3%), фруктозу (до 8%), сахарозу (до 6,5%), декстрозу;

— органічні кислоти: лимонну, яблучну, саліцилову, винну, мурашину, капронову;

— спирти (винний, изоамиловый, фенилэтиловый);

— кетоны (ацетон, апетоин, ионон).

З іншого боку, ефірну олію, флавоноїди (катехины, антоцианы), дубильні (до 0,3%), пектинові, слизові, білкові речовини; фитостерины (си-тостерин, стигмастерин), дигликозид цианидина; бензальдегид; мікроелементи. У насінні знайдено до 15% жирного олії, фитостерины (близько 0,7%).

Плоди лісової малини вважаються кориснішими, ніж садовій, для медичних цілей; плоди в неї дрібніший від, але менш водянисті, більш запашні і кисліше на смак проти садовій.

Малина водночас є лікарським і харчовим засобом. Її вживають в свіжому, сухому і замороженому вигляді. Корисні речовини малини краще зберігаються в заморожених ягодах. Замороженную малину опускають на 2 хв в теплу воду, після що хоче придатна до використання. Сушеную малину заварюють, як чай (1—2 чайні ложки на склянку окропу), і п’ють в гарячому вигляді при простудних захворюваннях як потогінне, протизапальний вплив і жарознижуючий засіб. Після чаю необхідно лягти у ліжко.

Малина застосовується при авитаминозах, бронхіальній астмі, грип, захворюваннях жіночих статевих органів, при поносах, ревматизмах. Малину рекомендують для дитячого дієтичного харчування.

У народній медицині плоди малини використовують із поліпшення травлення, при недокрів’ї і шлункових болях.

Малина корисна як профілактичне і лікувальне засіб при порушеннях обміну речовин, зокрема за авітамінозі D. Малину вживають підвищення апетиту при захворюваннях шлунку й кишечнику.

Высушенные і свежезамороженные плоди малини мають противосклеротическим дією.

При грип 2 столові ложки сухий малини заварюють 200 мл окропу, наполягають 15—20 мін та проціджують. П’ють як чай (гарячим) 2—3 десь у день.

У народній медицині листя малини використовують як в’язке і протизапальне засіб при захворюваннях дихальних шляхів, при гастритах, энтеритах: 4 чайні ложки подрібнених листя малини заварюють 400 мл окропу, проціджують і п’ють по півсклянки 4 десь у день.

Водными настоями листя (10 р на 200 мл окропу) полощуть горло при кашлю, ангіні і запаленні гортані, а всередину приймають при запальних захворюваннях кишечника, органів подиху і шкірних хворобах (екземі, атопическом дерматиті, угревой висипу).

Отвары і настої із листя чи стебел малини широко застосовують під час лікування простудних захворювань, бронхітів, ларингитов, при кашлю як відхаркувальне засіб; настій з квіток і листя — при геморої.

Отвары квіток рекомендуються при бешихових запаленнях шкіри, вуграх, малярії, розладах шлунку й кишечнику.

Сироп з свіжих плодів використовують із поліпшення смаку ліків.

У східної медицині настої і відвари листя і квіток — кошти, застосовувані при нервових захворюваннях, гострих і хронічних інфекції.

У тибетській медицині листя, і стебла призначають під час лікування неврастенії і нефриту.

Увага! Ягоди малини протипоказані при захворюваннях нирок (нефритах) і подагрі, позаяк у них багато пуриновых підстав.

Плоди, квіти і листя малини — хороше косметичний засіб.

Настоем з сухих квіток вмиваються, щоб позбутися вугрів і запалень шкіри обличчя. При сухою й нормальної шкірі роблять косметичну маску з пом’ятих і перезрілих у часі плодів. І тому до взбитому в густу піну курячому яйцю додають 2 чайні ложки м’якуші, масу завдають в наявності на 20 хв, потім змивають холодною водою. Ця маска рекомендується і за зморшки в очах. За підвищеної чутливості шкіри до ягідного масці можна додати дещицю свіжої сметани чи сиру.

Противовоспалительное, тонізуючу дію на шкіру особи надає маска з свіжих і подрібнених листя малини. Їх накладають на 10—15 хв на змазану жирним кремом шкіру.

При угревой висипу використовується мазь з соку свіжих листя малини і масла (1:4).

Водным чи горілчаним настоєм листя (1:20) протирають шкіру особи при дерматиті, угревой висипу.

Препарати з малини надають шкірі еластичність, пружність, очищають її, усувають неприємного запаху.

Настоянка з свіжих квіток і листя малини на горілці (1:5) допомагає при укуси комах. Область укусу принаймні засихання змазують до 10 разів підряд.

Опис рослини. Малина звичайна — напівчагарничок сімейства розоцветных, із багаторічним кореневищем і прямостоячими циліндричними утечами, заввишки 50—200 див. У першому року життя пагони зелені, пухнасті, з шипами. Наступного року вони древеснеют, втрачають шипи, цвітуть, плодоносять і після плодоносіння всихають, та якщо з кореневищ утворюються нові пагони. Корневища у малини деревянистые, звивисті, стелющиеся удесятеро — 20-сантиметровом шарі грунту. Листя чергові, нижні непарноперистые, з 5—7 листочками на черешках, верхні тройчатые з широкими приросшими до черешку прилистниками. Цветки білі з опушеної зеленувато-сіркою чашечкою, частки якої при плодах відігнуті вниз, зібрані в дрібні метельчато-щитковидные суцвіття, що виходять із пазух листя. Лепестки білі, лопатчатые, прямостоячие. Плоди — малиново-червоні, шаровидно-овальные многосемянки, довжиною 12—13 мм, шириною 10—14 мм, легко зняті з білого цилиндрически-конического цветоложа; костянки невеликі (близько 3 мм), соковиті, бархатисто-пушистые.

Період цвітіння розтягнуте з кінця травня на початок липня, плоди дозрівають через 30—40 днів після цвітіння.

Місця мешкання. Поширення. Малина звичайна у величезній вигляді поширена у лісової зони й прилеглих районах лісостеповій зони європейській частині країни й Західного Сибіру.

Малина звичайна — рослина лісової зони. Обитает на багатих вологих грунтах, уникає бідних сухих піщаних грунтів, хоча зростає у горах на кам’янистих грубоскелетных глинистих і суглинистых грунтах. Теневынослива, але під пологом деревних порід не плодоносить. Добре цвіте і плодоносить на вирубках, гарах, буреломах, вздовж узлісь, просік і доріг, на берегах річок і народу гірських струмків, на прогалинах, рединах й у насадженнях з низькою сомкнутостью пологу. На вирубках рясне плодоношення починається на 2-ї року, після рубки древостоя і закінчується на 9—10-й року, після змикання деревного пологу. У горах піднімається до висоти 2000 м вище над рівнем моря. На врожайність дуже впливає дощова холодна погода під час цвітіння, перешкоджає льоту опыляющих комах.

Плодоносит малина нестабільно. Наприклад, в Україні протягом десяти років зазвичай спостерігається 3 року з великим врожаєм, 3—со середнім, 2 — з низьким і 2 року врожай практично немає. Середня маса одного плоду малини лісової коштує від 0,64 р до 0,46 р. Малина — поширена культурне рослина з великим різноманіттям сортів.

Заготівля і якість сировини. Заготавливают плоди малини за повної їх дозріванні, з середини липня остаточно серпня. Збір ягід проводять у суху погоду, після обсыхания роси. Складывают їх тонкими верствами, обережно, не порушуючи. У спеціальних берестяних коробках чи невеликих кошиках малину транспортують доречно сушіння. Сушат якнайшвидше сонцем чи грубках за нормальної температури не вище 60° З, розклавши тонким шаром і обережно перевертаючи. Вихід сухого сировини— 18 — 20%.

Відповідно до ГОСТ 3525 — 75, передбачається вологість не понад 15%; побурілих і почорнілих плодів трохи більше 8%; плодів, злиплих в грудки, діаметром не понад 2 див трохи більше 4%; плодів з неотделенными цветоножками і цветоложами трохи більше 2%; подрібнених частин, проходять крізь сито з діаметром отворів 2 мм, трохи більше 4%, інших частин малини (листя, гілочок, плодоножек тощо. п.) трохи більше 5%; органічної домішки (інших ягід та його частин) трохи більше 0,5%; мінеральної (землі, піску, камінчиків) трохи більше 0,5%. Высушенные плоди малини упаковують в чисті подвійні джутові мішки чи викладені папером ящики по 50 кг.

Для приготування вітамінного чаю використовують листя, і верхню частина (до 20 див) втеч малини.

Щодо хімічного складу. Лісова малина має винятковими живильними якостями і лікувальних властивостей. У його плодах містяться цукру (глюкоза, фруктоза) —3,6—3,7%; пектинові речовини — 0,45 — 0,73%; органічні кислоти (яблучна, цитринова) — 1,36—2,09%; вітамін З— 12—45 мг%; каротин 0,3 — 0,8%; біофлавоноїди — 48—85 мг%; вітамін РР — 0,6 мг%, і навіть мінеральні (натрій, калій, кальцій, фосфор, залізо) і азотисті речовини, що у лісової малині більше, ніж у культурної. У плодах знайдено також саліцилова кислота (яка має антисептичним, противоревматическим, жарознижуючими і потогінним дією) і стерины, які гальмують розвиток атеросклерозу. Семена малини містять до 24,6% жирного оливи й близько 0,7% ситостерина.

Застосування до медицини. Плоди малини використовують як добре потогінне і жарознижуючий засіб при простудних захворюваннях, грип, хронічному ревматизмі, бронхитах і ларингитах, і навіть підвищення смаку інших ліків. Сік малини має сечогінну та легкою отхаркивающим дією. Свіжі ягоди рекомендуються при атеросклерозі і гіпертонічної хвороби, і навіть як противоцинготное засіб. Суха малина входить до складу потогінних зборів.

У народній медицині, крім простудних захворювань, сироп з плодів малини використовують при болях в шлунку, підвищення роботи серця. Відвар кореневищ і квіток п’ють при лихоманці, застосовують при бешиховому запаленні шкіри, запаленні очей, геморої. Настій листя малини використовують як бактерицидного кошти на полоскання горла, як в’язке і протизапальне засіб при гастрит, энтерите, при захворюваннях органів дихання. З свежетолченых листя готують мазь на лікування шкірних хвороб Паркінсона й для примочок при укуси отруйних змій і скорпіонів.

Источник

• ← Предыдущая запись
• Козий огород салат рецепт →